Volodimir Ryba: Україна + олігархи = любов

2 роки тому
Економіка
598
21
21
4

От чого не забереш у нашого керівника – то це схильність до пафосу. "Велике будівництво", "Весна прийде – саджати будемо", "Ми всі президенти" ітд ітп.

Тепер от проголошено курс на боротьбу з олігархами.

Вони бідненькі уже почали боятися, тремтять, сльози капають на дорогі костюми.

Як гарант буде втілювати свою задум поки не ясно. І взагалі складається враження, що українці уже звикли жити з олігархами. Вони ж хороші: один стадіон збудував, інший виставки проводить, третій смачні цукерки виготовляє. І всі до виборів халявні концерти привозять.

Як кажуть блогери, політики, філософи, політологи та соціологи: здолати олігархічну систему можна трьома способами: способом Шарікова, способом Путіна та цивілізовано.

По-шаріковськи – це взяти усе та й поділити. Спочатку більшість раді такому факту, ібо – нєхєр жировать, а потім стає сумно. По-путінськи: якщо ти олігарх, але мене не любиш – мандруй в тюрму, любиш мене – на тобі держзамовлення, сверли надра. Але ділися.

Ну і цивілізовано: боротися з корупцією і тим самим позбавити олігархів важелів впливу.

Колись знав я одного юродивого. Його, правда, "дурачком" всі називали. Але він добре грав у шахи. Так от, він казав: мене в шахмати хтось обіграє тоді, коли з космосу впаде вагон кірпіча, а на Землі з нього построїться дом. Щось подібне можна сказати і про плани влади по боротьбі з олігархами.

Пафос і показуха. У фракції сидить пару десятків прикормлених бородато-кучерявою бєстією, а ще у цієї бєстії є десяток телеканалів де транслювався всім відомий серіал про справедливість. Прем'єр, кажуть, близький до татарина. У раді всі чиїсь близькі. От такі пироги.

Побороти корупцію – гарний анекдот. Вагончик рухався чотири роки у правильному напрямку, потім пригальмував, зупинився і покотився назад.

Народ ніхера не мудрий, а отже – бідний. Бідний, а отже – ніхера не мудрий. Дай йому канхветку Тузік і він буде махати над благодетелем опахалом (зараз піпл уже з апетитом хаває і віртуальну канхветку). Поки ситуація така – Леонідич, Бєня, зять Данілича та інші ще довго почуватимуть себе сухо і комфортно.

Але не все так погано: українське суспільство широкою поступ'ю равлика рухається до європейських цінностей. Коли доповземо, наші нащадки уже не пам'ятатимуть імена нинішніх власників облгазів, обленерго та футбольних команд, але ми про це вже не дізнаємося.