site.ua
член клубу

Спочатку коротке пояснення: "омерта" - це сицилійський кодекс мовчання. Який спочатку виник через те, що острів був під постійною окупацією, тільки окупанти змінювалися. І сицилійці були змушені не довіряти будь-якій владі, бо вона була окупаційною, а тих, хто з нею співпрацював - вважати зрадниками та карати відповідно. Проте згодом цей кодекс мовчання став одним з головних законів, на якому було побудовано мафію (теж сицилійський винахід), і саме цей закон зробив мафію могутньою силою. Бо коли всі свідки відмовляються говорити, покарати злочинців за законом є майже неможливим.

Україна має з Сицилією трохи схожу історію - довготривалу окупацію. А останній період, радянський, "дарував" нам і своєрідний аналог омерти - понятія, "закон" злодіїв і вулиці. Коли свідчити міліції чи органам влади - "западло", "стукачєство". В нас досі сидить вкорінене з совка, що конфлікти треба вирішувати "по чоловічі", "по пацанські", без втручання поліції. Що скаржитись в органи влади чи викликати поліцію - погано. Що той, хто це порушує - стукач, а бути стукачем - погано.

При цьому ми вже 30 років живемо в незалежній Україні. Де немає номінально ворожої, окупаційної влади, і де всі сили треба скеровувати на те, щоб і реально ця влада була українською. Але тягар минулого проявляється не тільки в "ностальгії за ковбасою по 2.20", в першу чергу це - саме оця "українська омерта". Хоча зрозуміло, що органи влади ніколи не працюватимуть в інтересах українців, допоки самі українці будуть продовжувати їх вважати системно, ментально ворожими. В країні ніколи не зникне корупція, поки до скарги на чиновника чи держслужбовця ми будемо ставитися як до "стукачєства". І навіть в колективі, скарга керівництву на свого колегу, якщо вона обґрунтована і не анонімна - це цілком нормальна практика.

Але совок нас не відпускає, і кожен, хто займає активну громадянську позицію, періодично стикається з несприйняттям від начебто нормальних людей. А вигодонабувачі цієї ситуації, в першу чергу - влада і чиновники, усіляко підтримують цей наратив. Багато хто пам'ятає "пацанські" 90-і, коли всі конфлікти вирішувалися через кримінал, а звернення в міліцію призводило до тотальної обструкції і зневаги усього оточення. Далі були часи Кучми, який зробив міліцію найпотужнішою бандою в країні. І, зрозуміло, що в ті часи звернення до "правоохоронців" нічим не відрізнялося від звернення до братків. А послуги "кришування" надавала і міліція, і СБУ, і податкова, і інші державні структури. І, по суті, ніяких законних шляхів вирішити своє питання не існувало. Ані за Ющенка, ані за Януковича чи Порошенка в цій моделі нічого не змінювалося, навпаки - термінологія кримінального світу здійснює все більше проникнення в нормальне життя, і тепер для нас не є дивним говорити про "смотрящіх", "рєшал", "безпредел" та інші, виключно "понятійні" терміни. А деякі угоди між бізнесменами так і називають - "понятійки".

І все було б нічого, якщо проникнення здійснювала тільки термінологія, але ні - в першу чергу в нашому житті вкорінюються "понятійна" мораль і методи дій. При цьому одночасно ми намагаємось реформувати поліцію за світовими зразками, створюємо НАБУ і ДБР, говоримо про судову реформу. Але допоки більшість серйозних і не дуже конфліктів ми будемо прагнути вирішити "понятійно", жодна реформа не працюватиме. З іншої сторони, і державні органи мають почати рух назустріч людям, бо поки рівень довіри до поліції буде на межі статистичної похибки, поки за вбивство Павла Шеремета судитимуть непричетних, а за "розбій на 300 грн" даватимуть сім років ув'язнення - нічого не працюватиме.

Я є переконаним прихильником позиція, що тільки активна громадянська позиція в будь-якій ситуації спричинить глобальні зміни в країні, іншими словами - неможливо реформувати суспільство байдужих людей. Більше того, сам постійно веду боротьбу на всіх можливих фронтах, і це не стосується виключно глобальних питань, як то захист політв'язнів чи боротьба проти капітуляції. Мій найбільш фронт, насправді, пролягає через мій двір і будинок, і саме тому мене ненавидять всі комунальники району. Але при цьому - вдалося закрити хостел-бомжатню, на місці якого тепер цілком пристойний заклад. І двір почали прибирати, і ремонти вперше за десятки років робити... При цьому головний спротив йде навіть не від комунальників, а від байдужих сусідів, яким або пофіг на все, або цікавить лише те, що торкається їх особисто.

Так само панує ставлення "тобі що, більше за всіх потрібно" і в інших випадках. З останнього - написав скаргу через фейсбук на контролера в електричці, який ходив по вагонах без макси (її не було навіть на підборідді). При цьому його поява давала очікуваний ефект - ті пасажири, що сиділи в масках, починали одразу їх знімати. А сам контролер, коли оперативно отримав догану від керівництва (так, через фейсбук можна отримати результат і за півгодини часу) - підійшов до мене і щиро та здивовано спитав, чому я не зробив зауваження йому особисто. Бо, на його думку, скаржитися "не по людськи", іншим словами - "не по понятіях". І, переконаний, якби в цього контролера була можливість, він би і в фізичний конфлікт поліз.

Підсумовуючи, хочу ще раз наголосити, що велике починається з малого, а реформи - зі зміни свідомості. І допоки ми будемо дотримуватися "української омерти мовчання" - нами буде керувати каста "смотрящіх" і "паханів".

----------

Цей блог буде початком серії блогів на теми громадського активізму та інформаційної діяльності.

Якщо вам до вподоби моя діяльність і є бажання та можливість підтримати її фінансово - зробіть донати за цим посиланням:

----------

Щоб не втрачати зі мною зв'язок, підписуйтесь на інші мої акаунти, найважливіші дописи я дублюю скрізь.

Також шукайте мене в Твіттері:

MeWe:

Site.ua:

----------

yuriy.goncharenko
Юрій Гончаренко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації